Великоолександрівська сільська рада

Більше 100 років тому 22 січня 1918 року у приміщенні Центральної Ради у Києві було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою.
        У цей же день 22 січня 1919 року проголошено договір про возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки. В цей день над святковим синьо-жовтим Софійським майданом у Києві лунало величне: «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу». Цей договір увійшов в історію, як акт злуки – акт об’єднання українських земель.
            Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянська Україна вийшла з Російської, а Західна Україна і Буковина — з Австро-Угорської імперій — і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі. Буковинське Віче 3 листопада 1918 року у Чернівцях, Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року на Закарпатті були важливими елементами об’єднання українських земель.
       Важко було в той час вести переговори про об’єднання з представниками різних країв етнічно українських земель, а ще важче було боронити незміцніле державне об’єднання в умовах жорсткого наступу загарбників з різних сторін. Затиснута між двома потужними силами — Атлантою з півдня і більшовизмом з півночі, — об’єднана УНР не мала сил для боротьби. А найголовнішою причиною поразки УНР була відсутність злагоджених дій керівництва країни. 92 роки тому українські політики сперечалися, не могли знайти порозуміння у державних справах. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. Важкий економічний і військовий стан в умовах взаємної недовіри політиків призвели до того, що вже через декілька місяців після проголошення Соборності більшовики захопили Київ, поляки Галичину, Закарпаття – Чехословакія, а Буковину Румунія, ще до проголошення об’єднаної УНР.
І хоча Акт злуки 1919 року виявився більше декларативним, ідея соборності продовжувала жити.
            22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді вивісив блакитно-жовті прапори (за що хлопців ув’язнили). 22 січня 1978 р. на знак протесту проти русифікації України біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша.
        22 січня 1990 року мільйони українців вийшли на головні автомобільні магістралі, утворивши символічний «живий ланцюг» від Києва до Львова, з метою демонстрації єднання українців та українських земель.
Тоді ж за ініціативи Чернівецької краєвої управи Руху на Буковині теж проводився «живий ланцюг» єднання. Буковинці, не зважаючи на морозну погоду та пронизливий вітер, вийшли із синьо-жовтими прапорами вздовж автомобільних трас Кіцманського та Заставнівського районів за напрямами Чернівці-Заліщики та Чернівці-Снятин, символічно прилучаючи таким чином Буковину через Галичину до Великої України.
        Уперше на державному рівнів День Соборності України відзначається з 1999 року відповідно до Указу Президента, як сказано у преамбулі «враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави». Цей Указ є похідним від прийнятої у 1996 році Конституції України згідно з якою Президент є Гарантом державного суверенітету та територіальної незалежності України. А відповідно Конституції України на Президента покладається обов’язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України у межах існуючих кордонів.
        Ідея єдності і соборності етнічно українських земель, як і ідеї незалежності і державного суверенітету, сильної централізованої влади є головним змістом і смислом державницької ідеології. Давньоруські оповіді і повчання, літописи й літературні твори переповнені тривогою за відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і міжусобиць, що практично завжди призводило до падіння і руйнації.
            Акт Злуки став могутнім виявом волі українців до консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Це був реальний крок до об`єднання українських земель, який і сьогодні істотно впливає на національно-політичні процеси в Україні. День Соборності України – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель. Ця дата є знаком споконвічної мрії українського народу про незалежну, соборну, національну державу.